Згідно з останньою теорією старіння – з народженням людини запускаються механізми синтезу та розпаду. Механізм розпаду заснований на тому, що весь клітинний склад організму з часом оновлюється. Оскільки клітина – це живий організм, протягом свого життя клітина проходить кілька етапів розвитку та, зрештою, гине. Це стосується всіх соматичних клітин організму.
Наприклад – епідерміс оновлюється раз на два тижні, печінка дорослої людини оновлюється за 300-500 днів. Червоні кров’яні тільця, що здійснюють шлях завдовжки 1500 кілометрів, у середньому живуть 120 днів, а потім вирушають на цвинтар – у селезінку. Життя наших тканин вимірюється роками, а не днями, але і вони не вічні, оскільки тканини є комплексом клітин і позаклітинних елементів, що перебувають у складній взаємодії. Навіть кістки зазнають змін.
Таким чином, весь клітинний склад організму постійно оновлюється і тому людина може прожити кілька десятиліть свого життя. За даними різних авторів – людина здатна прожити 120-150 років. Оскільки має відповідні резерви в організмі – у вигляді власного запасу стовбурових клітин.
За словами великого російського вченого Мечникова – “старість наша – є хвороба, яку потрібно лікувати, як будь-яку іншу хворобу”.
Поряд із процесами розпаду, в організмі людини йдуть процеси синтезу, які дозволяють організму, зростати та розвиватися, а також здійснювати регенерацію пошкоджених органів і тканин, ангіогенез, здійснювати оновлення старих клітин шкіри, органів тощо.
Завдяки синтезу людина живе активним життям. Від швидкості синтезу – залежить якість життя людини, її активність і, зрештою – довголіття.
За синтез у нашому організмі відповідають стовбурові клітини, що є тим будівельним матеріалом, який і витрачається протягом усього життя людини. Саме стовбурові клітини за спеціальними сигналами мозку зі струмом крові поспішають на місце пошкодження, щоб виправити або замістити патологічно змінені, або старіючі клітини наших органів і тканин.
Завдяки стовбуровим клітинам відбувається загоєння наших ран, а також періодична зміна всього клітинного складу наших органів та тканин.
Деякі фахівці вважають, що приблизно до 18-20 років в організмі людини процеси синтезу йдуть швидше, ніж процеси розпаду. Завдяки цьому людина розвивається та росте. Тому у дітей така свіжа та гладка шкіра, а всі процеси, пов’язані з регенерацією, йдуть дуже швидко. Потім процеси синтезу і розпаду врівноважуються, і організм входить у якийсь рівноважний стан. Це триває кілька років, а потім настає період, коли розпад йде швидше, ніж синтез. У цьому вся періоді клітин розпадається більше, ніж відновлюється. Тому шкіра ставати не такою свіжою та молодою, як раніше, а старіючі органи вже не здатні функціонувати як раніше, процеси регенерації сповільнюються, нейрони головного мозку відмирають, зв’язки між нейронами та відділами мозку погіршуються. Отже, погіршується пам’ять, працездатність, сон тощо. Колись велика капілярна мережа, яка добре живила шкіру, занепадає, оскільки скорочується і зменшується площа капілярної мережі.
Безперечно, всі ці процеси йдуть повільно, але неухильно.
Людина не відновлюється так швидко, як раніше. Якість життя – не задовольняє його. Потрібно сказати, що так званий синдром хронічної втоми проявляється саме в цьому періоді життя.
У всьому світі цей синдром вважають захворюванням, яке потрібно лікувати.
І доти, доки в організмі залишаються стовбурові клітини, кількість яких з кожним роком зменшується, людина житиме.
Потрібно сказати, що й самі стовбурові клітини, що є в запасі організму – старіють, оскільки їх регенеративні функції з віком – згасають через накопичені в них функціональні дефекти.
За даними американських вчених – виявлено, що гени, залучені в запальну та стресову реакцію, з віком стають активнішими, тоді як активність генів, що регулюють генну експресію та цілісність геному, падає. Це говорить про те, що гемопоетичні стовбурові клітини, як і решта клітин організму, з віком зношуються і починають гірше працювати.
Відкриття, що з віком зростає експресія пов’язаних із запаленням генів, узгоджується з відомими фактами вікових запальних процесів у нирках, артеріях та головному мозку.
Такий «епігенетичний механізм старіння» пояснює множинні вікові зміни на молекулярному, клітинному та організмовому рівнях.
Як бачимо, з віком не лише порушується, уповільнюється синтез, а й самі стовбурові клітини зношуються та гірше працюють.
Для того щоб процеси синтезу клітин в організмі йшли досить інтенсивно і врівноважували б, певною мірою процеси розпаду, необхідно трансплантувати в організм реципієнта стовбурові клітини.
У такому разі можна уповільнити процеси старіння, пов’язані безпосередньо з процесами розпаду, шляхом посилення та активізації процесів синтезу.
Для цього в організм реципієнта трансплантують певну кількість стовбурових клітин, які активізують процеси синтезу.
Потрапивши в організм, стовбурові клітини зі струмом крові розносяться по всьому організмі. Необхідно відзначити, що клітини не хаотично осідають на всі органи та тканини, а спрямовуються в першу чергу на пошкоджені органи чи тканини. Це пов’язано з тим, що пошкоджений орган чи тканину виділяють – спеціальні сигнальні молекули, якими головний мозок, як головний координатор, направляє стовбурові клітини, щоб вони провели «ремонтні роботи».
Крім того, старіючі органи та тканини також вимагають стовбурові клітини для заміни своїх старіючих клітин.
Як було сказано вище, з віком своїх власних стовбурових клітин вже не вистачає, та й вони працюють гірше. Тому введення в організм реципієнта нових стовбурових клітин дуже впливає на процеси синтезу нових клітин і тканин.
Організм отримує додаткові можливості, щоб протистояти старінню, оскільки із запровадженням додаткових стовбурових клітин посилюються процеси синтезу.
Введення нейрональних клітин дозволяє відновити втрачені синаптичні контакти в головному і спинному мозку, покращують проростання аксонів з одного відділу мозку реципієнта в інший, нормалізує вироблення медіаторів головного мозку (наприклад, дофамінів і т.п.), що дозволяє уникнути ряду захворювань головного мозку в старості (хвороба).
Крім того – це чудова профілактика проти таких захворювань, як інсульт.
Нейрони головного мозку, які дегенерують протягом усього життя людини, можуть відновитися з нейрональних стовбурових клітин.
А це пов’язано з такими відхиленнями, як погана пам’ять, слабка працездатність, поганий сон, слабка потенція.
Гемопоетичні стволові клітини можуть здійснювати весь комплекс біохімічних перетворень, властивих для повноцінно функціонуючої печінки.
Крім того, активно впливають на підвищення імунітету організму, а також здатні замінювати старіючі клітини багатьох органів та тканин.
Таким чином, трансплантація в організм реципієнта стовбурових клітин здатна впливати на весь організм в цілому – покращуючи якість життя людини.
